(Притча Петра Мордковича)
Одного разу злодій заліз в чужий курник,
Схопив рябеньку курку і разом з нею зник.
Тікаючи, він лампу ногою зачепив
І через це в сараї пожежу учинив.
Дивилась чубатурка, вогонь як лютував,
І думала щасливо: «Мене він врятував!»
Тим часом злодій мусив тікати із села.
Єдина здобич – курка – худа дуже була.
Щодня для неї просо, пшеницю діставав
І курку-чубатурку з долоні годував.
На злодія дивилась «красуня» знизу вверх
І знала: «Він про мене піклується тепер!»
Багато міст, містечок злодюжка поміняв,
Не з власної він волі по світу мандрував.
Єдиний скарб – рябеньку – з собою волочив,
Від поглядів сторонніх у пазусі носив.
І притискалась ніжно чубарка до грудей:
«Як він мене кохає! Найкращий із людей!»
Ось злодій замахнувся на курочку ножем.
«Себе він хоче вбити? Не житиме? Невже?
Цей чоловік прекрасний не заслужив того!»
На ніж сама стрибнула, рятуючи його,
Прикрила власним тілом: «Коханий мій, живи!»
Загинула щаслива. А як зробили б ви?