Останні подихи зими,
Сніжинки падають в долоні.
Зимові сльози не солоні,
Вони у крижанім полоні,
І сняться їм зимові сни.
На вікнах іній вже розтав,
І снігурі на підвіконні,
Збираюсь зернятка поволі,
Немовби справді вони сонні,
І хто ж на них той сон наслав?
І хмари сунуться не квапно,
Сьогодні в сонця вихідний,
І ясний день якийсь блідний,
Мені здавався він сумний,
Але не все було так страшно.
Усмішка рветься на обличчя,
Бо ж я сміюсь усім лицем,
Як сойка грає з горобцем,
Немовби кішка з холодцем,
Дивилася на них б сторіччя.
Відволіклася на хвилину,
Прийшло простеньке ес-ем-ес,
В мені проснувся інтерес,
Як в дні відомих баронес,
Прислав листа мені мій милий.
Дарма, що виглядить не так,
Друковані слова холодні,
Листи писати вже не в моді,
Але щаслива я сьогодні,
Ніхто так сильно не кохав.