Це дійсність, це буття,
Ми прогниваєм усе своє життя.
Нічого не шукаєм й нічого не знайдем
Ми на життя забиваєм і просто лиш йдем.
Малими ходили у садок,а потім в школи
І потім забиваєм знову,
Коли стаєш дорослим, перестаєш знати
І уже на диво нікому чекати.
Коли ніщо не прискорює пульс
І все частіше стає в нас інсульт,
І не просто цей вилив крові у бошку
Він нагадує, що ти не дошка.
Що не лиш ти існуєш,
А ще ти бачиш і все чуєш,
Інсульт такий нагадує про те,
Що серце твоє все ще молоде
І душа твоя нічим не винна
Ще хоче жить, а не поволі гинуть...
