З усіх гризот, що в серці кровоточать,
З усіх жалів, що душу кревно п'ють,
Остерігаюсь тих, що напророчать
Моїм словам слизьку й дволику суть.
Без натяку були щоб зрозумілі
Думки мої, заплетені в слова -
Чи знають дні байдужі, чорно-білі,
Куди нас долі виведе крива?
Життя не креслить лінії прямої,
Воно зигзаги гне собі, та й гне.
І крізь шторми, відпливи та прибої
Колись отак у часі й промине.
Тож треба жити митями -не днями,
Любити треба серцем наповал!
І милуватись зорями-вогнями,
Крутий здолавши долі перевал.
Один живе за кодексами честі
І вже не мислить інших переваг,
А другому закони пише серце
І це для нього - вище всіх відваг!
Та не завжди всміхається фортуна...
А ти борися, доки ще живий,
Хоч нерви перенапнуті, як струни -
До бренькоту, до дзвону тятиви.
Спитай себе відверто і пророче,
Спитай себе без докору й жалю,
Чого в житті ти так нестерпно хочеш?
І ти промовиш: "Просто я люблю..."
Я написав би три важливі рядки так:
Любов нам пише кодексами честі
Вона не мислить інших переваг,
Бо ці закони пише наше серце
далі по тексту - повторюю, це написав би я. Вибачаюсь... А вірш чудовий.
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша версія дуже цікава, проте я залишу свою... Дякую Вам щиро за співпереживання...
