Востаннє я цілую Ваші руки
вглядаюсь в рідне та німе лице.
Важкі ридання і пекельні муки...
Навіщо, мамо, кинули мене?
Дітьми Вам стали цвинтарні берези,
а рідним домом глянцева труна.
Згоріла свічка, сльози нетверезі
вбирає в себе свіжа ще земля.
Ваш зір погас, і згасли сподівання.
Могильний камінь врізався в плече...
Сьогодні я принесла Вам троянди
і каюся, простіть мене за все.
