Буває. У кожного з нас
Так буває
Здається, що сонця нема і душа завмирає,
І промінь надії заплутався в дивне мереживо днів.
В самотність гнітючу турботливо час пеленає
У ранки тривожні і ночі холодні без снів.
Сполохане серце собі порятунку шукає
В подіях минулих, забутих намарно років.
І пам’ять тоді із глибин підіймає
Нестримний,
бурхливий потік відчуттів.
Даремно сумління обов’язком кличе,
Укрите від волі, занурене в вічність.
Усе, що не сталось веліннями долі…
Одвічно,
Лунає в мелодії дивній, незвичній.
Розправила крила нездійснена мрія
І рветься у небо. Прямує до зір
Вистави життя уповільнена дія
Де лише кохання, надія і мир.
Без оплесків, слави, без вигуків «Браво»,
Без сцени, акторів, заповнених залів
Життєвих фантазій вистава триває,
Де мрія по-новому пише сценарій
З позичених в Пам’яті Долі подій.
