Мир тобі,нужденний муже!
Скоро мине холод,мине доба війни.
Чи ж звикнеш ти до тепла і до спокою?
А як надійде любов і торкнеться твоїх вуст,
Що зробиш тоді ти?
Впустиш чи задушиш її,таку бездоганну,
Бо не звик бути з кимось?
Скоро прилетять птахи,а з ними й думки чужих країн.
Ти ловитимеш їх у обійми душі,
Чи знову затулиш вуха,бо не звик слухати?
А як прийде знедолений,
Що зробиш ти?
Знову відвернешся,бо він лякатиме тебе своїм
Мученицьким виглядом?
Затям,муже,якщо не навчишся приймати
Погане,зле і лихе,
То не зустрінеш ніколи доброго,
Чистого та святого.
