Коли ти прокинешся,
одразу схопи телефон.
Після того,
як нап'єшся порожнім екраном
без усіляких втрачених дзвінків та брудних потворних смс,
подумай про те,
що я ж не той забавний хлопець — Ісус,
котрий полюбляв садо-мазо,
й мені не подобається висіти на хресті з твоїх
образ,
гніву,
вибриків
та нервів,
що так норовливо,
придушуючи,
обертаються навколо шиї.
Це ніякого відношення не має до скарфінгу,
тож насолоди від цього годі чекати.
Адже ж ти не вилізла з примарних фільмів Ходоровського,
щоб так безпардонно,
нахабно бомбити моє внутрішнє місто,
викликати в ньому неконтрольовані землетруси
та занадто бурхливі повені.
Мої внутрішні безпритульні гинуть у таких умовах,
а ти собі попиваєш сік або негазовану воду
і наче кричиш кожному з них:
«Подыхайте, ублюдки!»
В агонії ти не помітила,
як вже майже недоїдки того,
що колись називалось твоєю любов'ю — підгнили.
А кролі,
котрі начебто оберігали,
тепер стали шкідниками
і поїдають їх,
потім блюючи від отруєння.
Сміттєвози
вже
на
підході.
Що для тебе доречніше:
заснувати чергове смердюче звалище
чи перенести все це в місце,
де,
як символ радості,
завжди йде сніг,
і нічого не псується?
