Ти знов мені сьогодні скажеш:
"До ранку можеш не чекать".
На жаль, оцим уже не вразиш,
я звикла поночі блукать.
Блукать за тим червоним "Фордом",
що розітнув мої мости,
з яким, вражаючим акордом,
в моє життя заїхав ти.
Ти знову граєш першу скрипку,
а я ж хотіла стати альтом...
Піймавши ж золотую рибку,
ти загадав політ на Мальту.
Я йду за гордим вченим паном,
який тримав мене у клітці,
який, з зарядженим наганом,
подарував тілам по мітці.
Ти ще не раз мені повториш:
"До ранку можеш не чекать".
Та більше нонсенсу не створиш,
я встигла вже придбати альт... (28.09.2012)
