кольорові стяги її маленької родючої країни бриніли під кришталем його
пухких губ, котрі були, наче чорнозем,
вона бачила диких птахів під час відпустки в Сербії,
вона бачила громадянську війну,
її очі наливалися слізьми, коли він гнівався,
її персональний перун, що
бажав її плоті, наче нафти її країни,
і він би вдало зробив би з цього бізнес,
якби не її руки, обплетені слов’янськими містами,
що наче спогади із терену розривали його мілітаризовані плащі.
Кожної червневої ночі вона слухала громові прогнози і верещала:
"Зламай мене повністю... наче я лабузовий сніп."
В ті хвилини опадали перуки з телячих голів,
сипалися знаряди на зоране поле
так наче сльози грішника на святий вівтар.
У мозку голосно гелготали птахи їхнього смутку,
розплітаючи русий вирій думок,-
тоді літаки ламали свої крила відчайдушно,
зачепившись за гострі леза спільних ночей.
І сотні ворожих куль під серпанком її вуст
наливались свинцем і розривали його
сербську душу,
і десь над неозорими полями Болгарії,
її діти згадували про чисте, а не свинцеве море,
війна як дикий пес, що кусає і вириває кінцівки
повністю
опираючись на факт національного погляду,
ліві ліберали чи праві демократи,
конформізм чи анархо-похуїзм,
це важко передбачити,
коли парашутисти кидаються під
ворожі танки разом з фотографіями своїх старих,
друзів, коханок, дітей,
все це Стара зношена політикою Сербія,
наче згорблена курва, котра віддає останні залишки цноти ворожим кораблям
і літакам.
«Відчайдушно ламай!!» - Кричала вона під гарячим сонцем серпня
І його сонце обпікало її шкіру викувавши серп і молот
на її грудях,
Вітчизна давно покинута людьми колись не байдужими до неї,
Остання крапля поту і фальстарт.
