[Ти не слухаєш голосу пастора,
бо тобі не потрібно його чути>
Наближення холодних вітрів
не лякає моє тіло,
адже воно пластикове,
та проте, обтягнуте шкірою
твої повіки змучені травмами
перпендикулярно освоїлись
на моїй сітківці
я бачу твій світ, твоїми очима,
але навколо все вогке
і тепле,
те падаюче небо зроблене з пластиліну
твоїми непосіченими руками руйнується
на двадцять чотири пояси ночі
і давить
давить,
давить,
безмежно давить
відривається шкіра шматками
потрапляючи під повіки,
і шовкові літаки
летять над Північним Іраном
і
від одного твого слова
вантажівки з порохом вибухають.
