У час, коли плакала осінь,
Прощаючись, наче востаннє,
Запізно й водночас зарано
До мене з'явилось кохання.
З'явилось, мов промінь весінній,
Засяяло так невблаганно.
Змінило всі плани й надії
І сльози отерло охайно
В пожовклому танці листочків
Я стала - неначе царівна
Й останні промінчики сонця,
По-літньому, подихом гріла.
Та сили забракло - я впала,
А з неба впав холод жалючий.
Цей холод небесний не танув,
Лиш падав на мене, колючий.
Настала зима, йшли морози.
Кохання чомусь погасало,
А потім сказало: Все, досить! -
І згаснуло, мов не палало.
Чому ти приходило в осінь?
Навіщь мене запалило?
Я й досі горю, наче Сонце,
Проте, вже не грію - безсила.