Мене минуле не відпускає,
Хоча іду я давно вперед.
Та я не відаю, що там чекає,
А те минуле бере своє…
Тримає міцно, ніби, за горло;
І там, І тут, навкруги, ніби чорно. Десь світло сяє, але далеко… А я літаю, немов, лелека…
Лечу вперед, та стою на місці; Та ось, з-за хмари засяяв місяць; І, ніби, видно навкруг вже стало, Та того світла стає замало…
Зірок не видно, не видно сонця;
Дивлюсь я й далі у те віконце:
Немов кіно, там пливуть картини;
Дивись: он там - я мала дитина…
Щось, невесела така картина,
І нещаслива ота дитина;
Поміж народу вона там блукає,
Де місце призначене Богом -
не знає…
А далі, що фільм нам отой покаже? Дивись: стільки всього було, що тут
скажеш?
І радість, і танці, й пісні і похмілля…
Чи бачиш там щастя, чи просто – дозвілля?
А нині ти в кадрі, ну геть невесела,
Шляхи кружляють, міста і села;
Кудись ти їдеш, і щось ти робиш,
Та зрозуміти Н А В І Щ О? - не можеш.
Те саме роблять усі на світі:
Життя віддають своє внукам, дітям;
Живуть, радіють, сміються, плачуть;
Та, лиш, навіщо все те не - не бачать…
Ходжу, блукаю: то в пекло спускаюсь,
То - злітаю до РАЮ…
Дивлюся вперто - себе там не бачу,
Сміюся рідко, а більше - плачу.
Знайти б свій шлях, навчитись жити,
Щоб щастя бачити і не тужити;
Радіти б навчитись на цьому світі…
Хто скаже, біди куди подіти?
Мов рання зима: сира і холодна
Ця туга щемна, така неприродна;
Ніхто їй не вірить, не помічає,
Усім навкруги вона заважає…
Кричу, благаю - ніхто не чує,
Лиш радість для себе кожен готує.
Їм хочеться жити бездумно і легко;
Не чути про РАЙ і не бачити пекло…
А я вже втомилась по колу ходити;
Де місце моє? Як його заслужити?
Чи довго, о ГОСПОДИ! - маю блукати;
Не відаю того…
ТА, ЯК МЕНІ ЗНАТИ?..
( 24 листопада 2009 року).
ID:
366106
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 23.09.2012 19:16:10
© дата внесення змiн: 24.09.2012 09:35:57
автор: Людмила Богуславська
Вкажіть причину вашої скарги
|
