Моя пам"ять - мільярд метеликів... Кольорових і сірих, радісних і сумних, великих і маленьких. Коли я забуваю погані речі - з душі вириваються сірі метелики....А коли забуваються приємні спогади, стара улюблена музика, хороші люди - вилітають кольорові. Причини на то різні. Самі знаєте.
Люблю приходити на край свого минулого життя. Звісити ніжки у прірву часу і ловити сачком привидів-метеликів. Полюю на кольорових. Тоді душа наповнюється дивним теплом, а м"язи в тілі приємно судомить... З"яляється певна тривога від такої близкості. Треба людей...Треба до людей. Говорити-говорити-говорити...Така захисна реакція. Допомагає. Мине перший шок і прийде впевненість. Потім все ламається і настає пік активності, голод і злість, образа. Так мине другий шок.А третій не мине, бо вже не цікаво... Я повернулась до реальності, яка вже почала сумувати за моїми примхами і істериками. Коли все владнається і ритмічно зацокає - прийде дядько Рецидив, принесе мені сачок і поведе ловити привидів-метеликів. Як пощастить, то впіймаю кольорового =)
