Спитала молодість,
печаль обсипавши,-
Чому так сніжиться
довкіл чола?
А ми у відповідь
сльозою тихою:
Дорога довгою у нас була...
Спитала молодість,-
чом все минулося,
Куди злетів увесь
наш цвіт весни?
- Літа згубилися,
щоб стати мудрістю,
І тільки пам'яті їх віднайти.
Радій же молодість,
як сонце котиться,-
Збиратись рано ще
за обрій йти...
Та чемна будь до тих,
чий вечір клониться -
Йому твій сад, на жаль, не обійти...
Бо все мина в житті,
і навіть радісне,
Коли, мов коні вдаль літа промчать -
І понесуть тебе
в тумани старості...
І вже ті коники не осідлать.
Спитала молодість,
печаль обсипавши,-
Чому так сніжиться
довкіл чола?
А ми у відповідь
сльозою тихою:
Дорога довгою у нас була...
1997
Олег Стаднік
