В обіймах ночі, в місячній колисці,
Укриті ковдрами із теплих сновидінь,
Думки заснули, але зовсім близько,
Підкралась тихо, від сумління тінь.
І вже не сплю, вуста шепочуть сповідь,
Якісь смішні, беззахисні слова.
Сумбурні речення ненависті й любові
Нестримне серце в небо вилива.
Згадалась юність, чергове кохання,
Таке мінливе, як весняні дні.
А моя мама плекала сподівання,
Відомі звісно, тільки їй одній.
Перед мовчанням місяця-монаха,
Відкрила закутки гріховної душі.
Він промовчав, лиш росами заплакав,
Намисто сліз лишив на спориші.
Ви знаєте, напевно кожна мама хоче чогось неземного для своєї дитини, тепер я це розумію, як мама двох синів. Але, найбільше, що я їм можу дати - любов і свободу.Чого і Вам бажаю!!!
Любов Чернуха відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В мене тільки один син, але я також вже плекаю якісь сподівання, дякую за відгук!
