Ішов Іван (чи повз) понуро по дорозі,
Він вже терпіти муки був оті не в змозі.
Бо все пропив, в кишені – пусто, ні копійки.
Ще й шапка загубилася, як була бійка.
Назустріч Мойша: - А, привіт тобі, Іване!
Чому понурий – ще не пив чи й досі п”яний?
-Та ні, вже якось я відразу протверезів,-
Жалівсь бідненький, обіймаючи березу.
Всі гроші, що були, лишив у тому шинку.
Приб”є мене тепер моя кохана жінка.
Позич скоріш мені, сусіде, трохи грошей.
От хрест святий, віддам, як зможу, дуже прошу!
-Та добре, дам,- сказав Івану добрий Мойше.
Ось десять гривень – і роби собі, що хочеш.
На десять гривень, а повернеш двадцять, друже.
Це ж бізнес, чуєш, ти чому злякався дуже?
-Послухай, Йване, - править мудрий Мойша далі.
А віддавати двадцять – гроші ж - то чималі?-
Подумавши, себе смикнУвши за чуприну,
Сказав: - Віддай, чувак, мені ти половину.
І будеш потім (ох, як ловко!), милий брате,
Лише десятку, а не двадцять віддавати.
А що в заставу? То давай хоча б сокиру.
Бо як я можу брати слово лиш на віру?
Дзижчала нудно перед оком нагла муха.
Ішов Іван й задумливо за вухом чухав.
Йому вже не до сну,йому й не до розкошей.
Віддав сокиру, ні копійки знову грошей.
Та ще й десятку винен, от же в біса диво!
А як подумаєш, то вірно й справедливо!
(Зі старого анекдоту)
А то іноді більше втратиш,аніж отримаєш.Повчально і кумедно водночас. 
