Таракан Тошоша
Жив в старій калоші.
А муха Аглаша
Дуже любить кашу.
А криса Анфіса –
Стара й майже лиса.
Ну, а кріт Євсей –
Зовсім без очей.
Ще забула Гошу,
Котрий ліз в калошу,
Та не помістився
Й дуже розізлився.
Гоша – це мій кіт.
Він мені набрид,
Бо сьогодні рано
З”їв усю сметану.
Ще прибігла мишка,
Сховалась за книжку.
Всі вони жили у бані
На городі в баби Мані.
Жили всі – дружили,
Жили – не тужили.
Зголоднівся кріт: -
Де мій тут обід?
Заліз у калошу
І схрумкав Тошошу.
Почухав за вухом,
Потім з”їв і муху.
Кіт порушив тишу
І спіймав ту мишу.
А Анфісу не схотів,
Бо він лисих не любив.
За кротом погнався кіт,
Заховався в нірку кріт.
Їм було би знати слід,
Що комусь вони – обід.
Ось така вам казка.
Не лайтеся, будь ласка.
І втікла десь моя киця,
Щоб не слухать ці дурниці.
