Ніколи як сьогодні світ мені не був так рідний,
Вертаючись до дому і обходячи ставки калюж,
Я голосно кричав думками в голові що безробітний,
І за спиною залишаю вчора, ідучи звідси чимдуж.
А що, мене це просто втримувало наче в механізмі,
Як гайка, гвинтик чи іще якась дрібна деталь,
Я безробітний, роботом я був тоді в капіталізмі,
Неначе пацієнт в палаті що відвідував шпиталь.
Мені давали одяг, він однаковий якого модельєра,
Взуттям топтався з лівої на праву маршируючи у стрій,
Підсидіти такого ж як і я - оце була б моя кар’єра,
І біографія формату кілька речень в сірій трудовій.
Пускаю подихи на повні груди, научився саме зараз,
Біжить мій погляд між будинків ведучи вперед мене,
Я в сонце вірю навіть як воно ховається у хмарах,
І знову безробітним я стаю із кожним новим днем.
3.04.2012
