Вовча кров у твоїх жилах,
Та вовки мені брати,
У твоїх плечах похилих
Згустки тихої вини.
Навіть очі не підводиш –
Мов прикуті до землі,
Ти щораз повз нас проходиш,
Але ми уже чужі.
Чом продав ти свою душу
За нікчемність майбуття?
Я тебе убити мушу,
Але то уже не я...
Ти ховався безліч років,
Але я все пам’ятаю,
Так багато хибних кроків
До омріяного раю...
Нащо душу віддавала,
Коли ти її порвав,
Те, що я в собі плекала
Ти нещадно з мене крав.
А тепер твої зізнання
Наче холодом війнуть,
Мучать нас не зволікання,
А самотня наша путь.
Навіть взявшися за руки,
Ми самотні назавжди,
Незнання пекельні муки
Тягарем зростуть в мені.
Ти продав нас, наче крам,
Що лискучий і принадний,
Твоїм збоченим світам
Морок душ здавався звабний.
Хто рубає нам серця,
У того свого немає,
Не існує майбуття
У руці, що нас вбиває.
Вовча кров у твоїх жилах,
Та вовки мені брати,
У твоїх плечах похилих
Згустки тихої вини.
20.09.2008
