Зірвався білий вітерець,
Накрив серпанком чорні ночі, –
Печалям змореним кінець,
І краплям, що шукають очі…
Забутим спогадам і снам
Не знати вже твого притулку,
Їм лиш блукати, як і нам,
У темних клаптиках провулку…
Ліпити знов своє життя
З дощів і сонячних думок,
Писати день без вороття
І готувати справжній крок…
Сплести оселі з дужих крил,
Скропити сни солодким трунком,
Напнути сонмища вітрил
І запастися обладунком.
Зв’язати душі і серця,
Узяти світ у свої руки,
Спалити чорне небуття
І незакінчені розлуки…
Зібрати в путь ясні надії,
Накрити плечі майбуттям,
Спинити дужі веремії,
Що тільки марять побиттям…
Іти дорогою з вітрами,
Дощами й сонцем водночас,
І милуватися світами,
Доки котрийсь для нас не згас…
Ми подорожні із тобою,
Ми тільки думка і слова,
Хтось нахиляється вербою,
А інших небо забира…
Зірвався знову білий вітер,
Накрив серпанком дні і ночі,
І твоя доля з дивних літер
Писати щастя знову хоче…
03.02.2010
