Забути все, хіба ж це важко!?
Зректись своїх минулих днів,
Тих справ, які вдавались тяжко,
Усіх досягнень, власних слів,
І все чому? Ти кажеш, марно,
Усі старання псу під хвіст,
Що сподівання – то примари,
І що майбутнє – темний ліс?
Згадай же, друже, свої мрії,
Оті нездійснені казки,
Вони ж бо – світло і надія
У темні і скрутні часи.
Не варт минулого зрікатись
І проклинати усі дні,
А варто щиро посміхатись,
Бо є ще мрії в темноті.
Вони – твоя полярна зірка,
Яка не згасне, не помре.
А є ще друзі – то підтримка,
Що у найважчий час прийде.
Тож підіймайся, йди вперед,
Нехай відступлять всі тривоги.
Не кожний крок буде, мов мед,
Та всі вони до перемоги