– Зупинися і послухай,
Чи ти чуєш серце стука?
– Тільки місто стугонить,
Серце вчулося на мить…
– Не літай, а приземлися, –
Засичали голоси,
Всі ж птахи перевелися,
Дні спинилися плисти…
– Все однаково знайоме
І на колір і на смак,
Ми з тобою наче й вдома,
Але щось тут вже не так…
Дах безжально протікає
І я знову на дощі,
Серце вже не зігріває,
Бо не чується в мені…
Вітер злісно загукав,
Розметав мої надії,
Ти спинитись попрохав,
А він дужче навісніє…
Не сховатися мені,
Я без прихистку лишився,
Ми з тобою на дощі,
Світ колишній розчинився…
І пустеля навкруги,
Та зігрітися дарма,
Куди нам з тобою йти,
Хіба тільки навмання…
Я не бачу свого міста, –
Обросло піщаним пилом,
Мов розірване намисто
Твої руки обважіли…
Зачинили нам світи
І насипали пісок,
Щоб виднівся їм згори
Кожен наш наступний крок…