Геть не варить (ой, леле!) моя голова,
Як знаходжусь я поряд з тобою,
(Висихають думки, пропадають слова),
Зацідити б її кочергою!
Твої очі навпроти – колючі і злі,
Бо тебе зрозуміти не здатні.
Ти ж – бо – геній, єдиний такий на Землі,
Не сказати і не передати.
Ти ж – і майстер, та навіть – художник, поет.
Ти вкрутив мені лампочку (дяка!).
Твої вірші (пробач) віднесу в туалет,
А картини злякався собака.
Не даруєш цукерок (жалієш грошей),
Не приносив ти квітів ні разу.
Ти дивився на мене, як кіт на мишей,
Чи як пес, здичавілий до сказу.
Я тікаю від тебе, як кріт від кота,
Перестрибуючи кучугури.
Я для тебе, мабуть, не така і не та.
(Бо для тебе “усі баби – дури”).
Не можу пройти поряд, щоб не відзначити такого оригінального вірша! Може читається трохи складно, але дуже чітко і тонко підмічені характеристики «такого мужчини».
Дякую, що розсмішили!
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00