Згинула в дорозі доля молода –
Пошукам, тривозі всі роки роздав.
Нездійсненні мрії – у тумані снів...
Каганець надії – хижий морок з*їв.
А навколо квітне юності весна! –
Сонечко привітне! Сила неземна!
Бурхотливе море!.. – Потойбічний світ.
Час обличчя Оре, добавляє бід.
Рубікон позаду, - наче й не було.
Смерть хихоче радо, дихає в чоло.
Час летить, неначе, грізний буревій.
Серце – хоч воляче, а вже робить збій...
Друг єдиний – спомин – підставля плече:
ДолинА відгомін – крізь імлу ночей –
Днів прадавньо юних... Шлях... Товариші...
І загрАють струни сивої душі!..
Просто наповнений вишуканим смутком, вдала знахідка "сива душа"! Приємно, що безнадії і відчаю тут немає, бо , впевнена, є щось, що гріє цю благородну душу...
Василь Царинюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Ото ж бо й воно - старих людей гріє СПОМИН і особливо, коли є КОМУ розповідати.
Я до компліментів,взагалі-то,не звик,так що не знаю,як треба відповідати))) Буду радий бачити Вас на своїй сторінці. 
