Вночі без крихітної плями світла ми
не бачимо куди іти. Консенсус:
Удень ми бачимо усе без винятків і страху
побачити щось темне в нашій сліпоті.
залізний пігмент,що з’асоціював на місці
з вологим аргументом «досить»
Свідомість свідка ллється ватманом із тубуса
лякаючи його присутністю чогось невідомого,
нового, сповненого циліндричних форм,
заглушеного керамічного життя
чи карми у пропорціях кота, що був людиною
чи став за неї руками глобуса(відверто нею)
проте залишилась тваринна грація
осанка опісля зі страхом стенографує картографічно
хвилі моря підвіконником від самоспаленого сонця,
аж допоки річки на ватмані не стануть
ложем океану червоно-чорного меридіану.
Нехай пропалить Еймсова фігура суть корабля її буття
„Руками кров не зафарбуєш – дерева
сріблом не зацементуєш.”
Гранітні пера скель на обрисах вікна?
Змонтувавши правильний радіус:
«Любов є спраглою до того,
хто спраглим бути аж ніяк не хоче -
Від волі поволі волю до любові
зберегти,
кохатися в морі любові,
комфортувати морями кораблів буття
від причалів начал і так до завершуючої деталі
плавно заштрихованої точки у дрібно пластиковій
лінії від образу кота та тубуса посеред океану
з необережністю вилита фарба знебарвлює кров
на червоне, а тому дискусія триватиме.
