Дощ омиває сльозами печалі,
Ті, що у кожного місце знайшли,
Він би хотів їх забрати подалі,
Але таких сил йому не відвели.
Вітер наспівує жалісну пісню,
Тим, хто біль втрати колись пережив,
Він би хотів захистити їх, звісно,
Та хоч і старався - ніяк не зумів.
Море малює хвилястим прибоєм,
Тим, хто колись нещасливо кохав,
Воно би хотіло їм стати героєм,
Та біль цих нещасних прибій не здолав.
Сили природи, повірте, страждають,
Разом із нами, не менше за нас,
Ми ж діти їх, це вони пам'ятають,
І плачуть за кожну із наших образ.
