Я відчуваю, як росте трава,
Як в хмарах дощ збирається по краплях,
Як продирається крізь віття вітер
І закипають світанкові зорі…
Крізь мене в небо проростають квіти,
Крізь мене в землю входить блискавиця,
Мов тихий стогін, на мою могилу
Сідає листя – чорне і червоне, –
А наді мною іржавіє хмара,
В пробитім серці іржавіє спогад,
І те моє невимовлене слово –
Останнє слово – іржавіє в горлі.
Я вже давно не відчуваю болю,
Я вже давно не відчуваю суму,
Мої зелені очі в чистім полі
Розбились на малесенькі краплини…
Від них не залишилося і сліду,
Бо висушило їх пекуче сонце –
Сховалась вічність у моїх зіницях,
Я відтепер закований у морок,
Я відтепер похований у тишу,
І тільки душу,
Мою незгаслу душу
Понесли в світ осінній
журавлі…
