„/Прокидайся же раб інформаційної системи
Всесвіту
і завше готуйся до наступних кроків боротьби
в індустрії війни/”
Китайський жовнір
Інтерфейс поведінки ландшафту накладає
очима завзяття
Схиляючись шепче так важко змонтована камера
камера „СВІТУ” охоплює панораму зірок
та разом зливаючись з кольорами минулого
знову шепче
топлячи кіловати „тебе” у цій матриці
Не забувати ніколи що ти „є”
що ти є і тебе не має
Картина розкладаючись у мікро-пікселях
зринає відкидаючи істинні форми масштабів
у кого колумбійська травичка,
а у цих дітей на фоторецепторах
сітківки
комп’ютерні пентаграми
Ці діти в мені
Ці фоторецептори мої
сотні стрічок незайманої інформації
тисячами кіловат за годину
заштриховуються у величезний купол
виринаючи з-під цнотливих кабелів
Нілу
Це запрограмований інцест між матрицею
та сукупністю інформації
Матері скрадання важкої індустрії
які оббивають шкіру
повертаються лініями
й відмітками у фоторецепторні краї
Клеймо „використані”
або природничо з’юзані.
Суцільною кривою наближається
„інформ-звиздець”
та не бійся люба
Дай мені свої руку
мені завше з тобою добре
завше я не мрець
Я живий! Я живииииии....йй !
Так?! – питаючи в себе це
кожен день
рівномірно нависаєш киснем
над новорічним шрих-кодом,
кожен день минаєш її будинок
але байдуже всім
ще стоїть він на місці
і тобі байдуже, - адже це звичайне
цегляне тісто,
тільки люди живі пропливають
в холодних квартирах,
а можливо не зовсім живі,
а холодні
як порожні й наповнені їхньою відсутністю
квартири
пропорційно ділиш дороги, оминаючи
огидні аналогії листя з помислами бруду
мешканців проклятого мегалополіса
знов ж таки з тіста
І вважаєш „за добре”
читати старого Каіро
насолоджуватись структурою рук
не помічаючи контурів книги
І Вкотре на пік селі розкладати життя
не занурюватись у філософію багатства
залишаючись вірним їй одній
їй: Здичавілому образу,
запізнілому рейсу,
скріпити все це клеєм
щоб не розрізняти кольорів
не відчувати ані холоду, ані тепла.
Безмежність не достовірна
Достовірність не хтива
це - життєва правда санскриту.
Та вже зазирнувши -
не пливи назад
Намагайся зустріти цей опір
Подолати не зможеш – то хоч
тіло на поталу воді не віддай
чи на поталу злодіїв та хіромантів
бо вони теж з води
як і будь- яка людська істота на Землі
Я живий?! – Так ти живий.
Зазирни усередину книжкових колоній,
які тягнуться вниз та знаходять
лиш
спрагу до води.
Воду від спраги та спокій.
Бог шукає тебе тож
не ховайся в кущах
й не проси більше в темряви волі,
доки світло поглине тебе намагайся
щобільше витягнути хрестів з небуття
На лінії Марсу залишилась зола від затоплених
смертю втрат та поразок
та до поки триває її довжина
іди вздовж зразку
„Вітер стихне колись - одірявлений хмиз-
запалають тунелі,
водою Ніл наблизить кінець-
Ти й моста не зведеш,
робітники спрагнуть більшої плати”;
І можливо холодного літа
обіймеш її за вуста
поцілуєш очима
та сховаєш отриманий спокій
Та поки що це матриця
ілюзорний потік не свідомої
субординації
Та борись до кінця
Неси стяги до тла
не згориш
будеш жити щасливо
а можливо...
