Квартира. Ніч. Чужий гелій. Наповнені руки
ниють.
Сніг осипається з голови. Поступово чуєш
знайомі кроки,
але й надалі змушений рішуче йти.
Зайшов. Підійшовши до дзеркала – очі – та
не твої.
У ванній – Вітром перегару зірвало крани.
потекло щось схоже на рідкий граніт,
Присмоктався до екрану. Скуштував зерен
із гранатової кави
і пішов шукати пилюки небозвід.
На стеклі паркету щось рухається, й тінь
згасає
Зникли електричні стяги.
– Довбані електрики. Купа
лінивих придурків. – Чути з іншої
кімнати услід.
Заливши бензолом стіни, закурив ейфорію.
Загорнений у поліетилен сніг повільно
вбивав метеликів.
Закінчився вогонь. Плював на танцюючих
на стелі комарів.
Схопивши за горло екран, танцював з
антенами нічних фігур.
Зупинився. Ще раз поглянув, та не побачив
життя в її очах.
Розцілував руки, залишивши кривавий
поцілунок
замурзаного простирадла на її губах.
Закрив їй очі. Пробурмотів до в’яленого
холодильника в думках.
Зробив будинок із паперу. Знайшовши сиву
силу, повільно
затягнув тіло у паперове царство.
Відтяв ноги, ще раз закривши їй очі.
Розрізав його ніжно.
Нащупавши багатство нутрощів,
задовольнився вдосталь відчуттями.
Знов затягнув ейфорію до ліжка, та серце
мертвої з собою захопив.
– Холодне. Як я люблю. – Почулося у
відповідь.
– Із шепотом безмовних, з того краю
підвіконного життя.
А тіло залишилось розкішним
Напевно сон вже душу пожирав.
