З твоїх очей падав сніг замість сліз,
і лишався позаду, наче непочуті слова.
Чи знала ти, яким білим він був,
м'яким, м'яким і білим, наче води?
Чи знала ти, яким холодним, kalt, він був?
Але він пік мені руки,
він пік мені руки, коли я йшов позаду
і збирав його,
він пік мені очі, коли я намагався
вбирати його у себе
(лише вбирати?) -
бо в тобі зібрались усі речі цього світу,
але ніхто не кликав їх по імені, ніхто не знав,
як і ти називала все снігом.
Твоя невимовна невпинність,
що я перетворював на сповнені кишені,
і плентався позаду і збирав,
і пекли мої руки, пекли очі,
але я збирав, збирав, збирав
твої сльози-
слова.
Чи знала ти, що він ніколи не розтане
у моїх кишенях?