П'ять рокiв я не тримала олiвця,
Не писала жодного слова.
П'ять рокiв не видчинялася душа,
Чи занiмiла рiдна мова?
I речення усi немов в полонi,
Не чуE вухо бiльше рими.
Лежать на аркушах долинi,
В пилу стоять незайманi чорнила.
I де та звичка бачити незвичне ,
Красу i вроду серед бруду.
А душенька говорить поетично ,
Та проситься тихо до люду.
Чи зможуть тi крила вгору взлетiти,
Писемнiстю бавити думку?
На бiлiм паперi душу пролити,
Шукаючи там порятунку?
Й далi лунатимуть вiршi вiдвертi,
Бо час не завада для слова.
Знають закоханi в прозу поети,
Писання - то наче Розмова.́