Ти такий дивний будинок,
Сповнений вікон закритих,
Тільки прозоре їх скло,
А за ними йде дощ.
І там, де підлога пітніє
Після слідів, що лишає грибок на ногах,
Пил залишається пилом
Й поряд шпалери горять.
Скрізь казиться зимний вогонь,
То від того, ображена, тріщина піде,
Сама лиш не знає нащо,
Адже даху нема й зупинитися н́іде.
І двері відкриті лиш інколи,
Все не ладнають з хвилинами,
Подорожують будинком без меж,
Т́ому яќось випадково впадеш,
Сплутаєш марево шафи із дахом у ніч,
А доки спокійно ще спиш
Я сумував, що поганий ремонтник...
В домі-тобі більш ніколи не буде тебе,
Висить замок та й ключі загубилися якось у трубах,
Може я був колись грубим -
То не важливо тому, хто живе й не живе...
Й тільки з вікна розмовляв іще старий приймач,
Що налаштований кимсь на твій голос,
Ехо ледь чутно відбулось
І я пішов захлинаючись сміхом крізь плач...
хтось визирнув з вікна...
ще хтось дверима рипнув,
на засув закривши серце...
ще хтось жбурнув з вікна
живого ще щура...
а хтось вдягнув петлю
і мотилем затріпотів...