Я вибілив би власну долю,
Щоб малювати кольорово…
І розпочав би все з нуля:
І важив би своє життя,
Як важить пишні виногрона –
Лоза.
Я б рушив босим в зиму за тобою,
У світ за очі –
Де вітри ночують,
Щоб око в око –
Там де вир жартує,
Тобі признатись, що люблю я!
Я перемножив би страждання,
І розділив би смак спокуси:
Тоді ніхто б мене не змусив
Відмовитися від бажання –
Свого,
І від дороги,
Якою йду у бік любові...
Там ждуть мене випробування:
Терпке вино мого кохання,
І дні, що із бідою в змові –
Роки чекання…
І нагорода за страждання:
Приз за терпіння та мовчання,
О мій ти, Боже!