Чи думали ви,
Чому від тюрми,
Не застрахований ніхто.
Так як Петро,
Відомо давно,
Вступив у багно.
Сховався від армії у кіно.
В кіно показували про Мімічно.
А поруч з Петром сидів генерал.
Якби був капрал,
Петро б не злякався.
Та не смердів і не закидався,
Проміж вузьких рядів.
Не підняв би ґвалт серед глядачів.
«Що трапилось там?»
«Там хтось комусь дав?»
Дядько спитав у чоловіка,
Знепритомніла дама, заплющив повіки.
«На генерала напав солдат!»
«Та то не солдат, а дегенерат!»
На інших рядах вже сваряться люди,
Міліція також усюди.
Генерал онімів, зовсім мовчить,
Всі придивились що в нього сторчить,
Та дами почервоніли.
Чоловіки побачивши те, всі оніміли.
Якби не ґвалт який підняв Петро,
Ніхто не дізнався б про то.
Що генерал був тут із коханкою,
І за тою пере бранкою,
Що несподівано піднялась.
Постать генерала ще не одяглась,
А світло вже ввімкнули.
Лампаси на підлозі, куди їх жбурнули.
Так несподівано Петро,
Розповів про те, про що не знав ніхто.
Що генерал був інвалід,
Саме тому він весь якось зблід.
І зажадав щоб Петра надіслали до нього,
Або по шматках, або цілого всього.
Петра не простили,
Та й посадили.
Щоб врятувати від генерала,
Та мусять звільнити вже незабаром.
