Мені бабуся розповіла про це. Вона все бачила на власні очі, якщо б хтось інший розповів – не повірила б! Їхала вона в трамваї кудись у справах, людей повно-повнісенько. Моя бабуся сиділа біля вікна, а поруч із нею – літня жіночка, а в неї на колінах здоровезний «Київський торт» - гарна коробка, перев’язана рожевою стрічечкою. «Напевно, на День народження комусь везе», - ще подумала бабуся. Та ось на зупинці в трамвай заходять троє молодих хлопців – студенти. У них теж тортик – такий собі невеличкий «Сюрприз». У пакеті у них щось брязкотить – теж, мабуть, на День народження їдуть. Жіночка так замріяно у вікно задивилась, замислилась… Доки трамвай стояв на світлофорі, хлопці швидко зорієнтувались, миттю поміняли її величезний торт та зникли. Люди загомоніли, хтось крикнув: «Тримайте їх!». Жінка, побачивши новий торт на своїх колінах, почала плакати, говорячи: «Бідолашне моє кошеня! Що з ним тепер буде? Бідолашне моє кошеня!». Бабуся кинулася її втішати, а та, трохи заспокоївшись, розповіла, що їхала за місто ховати своє кошеня, що вчора померло, у коробці з-під торту. Трамвай поліг від сміху, жіночка плаче і водночас сміється… А я все думаю: які ж це були обличчя у хлопців, що відкрили «Київський торт» посеред святкового столу?
