Я без тебе-ніхто і звати мене ніяк.
Вкради мене звідси негайно.
Ти-мій персональний маніяк.
Хай нашими стануть дахи і вікна чужих кліток.
Безглуздими будуть дощі.
Ти знищиш зі світлом зв’язок.
А потім люби і молись, неначе в останній раз.
Ми йдемо в самотню ніч.
Над нами сміється джаз.
Вуста зі смаком цигарок і рештки вчорашніх «без».
Вчуваю відвертість душ.
Малюю всю ніжність лез.
Це підписом на плечі і подихом в зоні скронь.
Ти пахнеш мені теплом.
Заснути б між твоїх долонь.
А потім ті очі-пітьма, тремтіння важких повік.
Я чую в тобі-себе
Й під льодом дрімання рік.
І плакатиму вкінці, і губи обвітрю-болить!
Вкриваємось тихо ковдрами.
У мені життя кричить…
Волосся на подушках, історії моїх днів.
Останні нічні поїзди.
Й ця тиша без фальші слів.
