Непритомність облич. Пустоцвіттям обмежено час.
Я вже вкотре знайшлась. А, здавалося, тільки зникаю…
Розітнулась зоря – і відкрилася вищість якась…
Є одне протиріччя – ніхто мене там не чекає…
Є лише горизонт. Східці вгору. Кристали розлук.
Із минулих життів – одногранна проекція зваби…
Є розкутість тепла, що краплинно стікала із рук
На спокусливо щирі й нестримно весняні кульбаби…
Під скоринкою болю – фрагменти чужої зими…
Втаємничену ніч позначають форматом інтриги…
Є чотири кути й вічно ніжне чиєсь «Обійми!»,
Кимось кинуте вниз і дбайливо притрушене снігом...
Дуже красиво і досить неформатно(в хорошому розумінні цього слова). Кожна рима сама знаходить собі найзручніше місце і час. Трохи набридло читати чотиривірші із перехресним римування. У Вашому вірші цього "недоліка" нема. За це він мені і сподобався.
Юлія Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
