Часто ми надто багато вимагаємо від інших. А потім, не отримавши того, на що сподівались, розчаровуємось в них. Але чому? Ми прекрасно розуміємо, що нам ніхто нічого не обіцяв, ніхто ні в чому не зобов’язаний… Нам потрібно, щоб нас вислухали, порадили як краще вчинити, приділяли нам увагу коли нам гірко на душі. А взамін? Часто коли тобі починають «виливати душу» мимовільно думаєш «коли він/вона уже закінчить»… В тебе ж теж безліч проблем, а тут ще й він/вона тобі підкидає свої. Нещодавно помітила таке за собою… і я жахнулась. Що я роблю? Останні дні мені було не важливо в кого які проблеми, чому він чи вона засмучені.. мені потрібно було лише щоб мене вислухали, тільки МЕНЕ і нікого більше. Я не бажала вникати в чужі проблеми, навіть не намагалась зробити вигляд, що мене це хоч трішки турбує… Я не знаю що зі мною трапилось. В душі повна байдужість. Можливо я такою була завжди, та просто не помічала цього? Я не знаю…
Ксю... відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Насправді я такою ніколи не була... А тепер просто стільки всього навалилось...
я не шукаю собі оправдань, зовсім ні..
Намагаюсь в собі дещо змінити і викинути цю байдужість. Здається, виходить!
