Тепло, чи забагато коньяку…
Тривожно: просто тиша завмирає…
Я досі бережу твою сльозу
Під краплю болю прокидаюсь й засинаю
Я до падіння виношу цей хрест,
Останній непотрібний подарунок…
Твій фільм відзнятий в олтарях небес,
Мій блюз сфальшивили на рваних струнах…
Це мертве соло слухало старе вікно:
Хтось змушений віддатися за інших…
Не зміг я розірватися як Цоєве «Кіно»
Ти ж спалахнула, наче Марлен Дитріх,
З підсоленою краплею на змученій щоці…
Мені не звично: просто плакати не вмію…
Всі Всесвіти й Часи в одній сльозі,
Окрім скрипу гітар й старого фільму…
