Зупинись, зупинись, красне літо!
Оксамитових шат не скидай!
Ще зоріють в моїм саду квіти, -
Ти останнє тепло їм віддай.
Зачекай, зачекай, моя осінь!
Та не чує мене листопад.
Посріблилось на скронях волосся,
Осипається золотом сад.
Уже вітер холодний повіяв,
Приморозив рожеві квітки,
Дрібний дощик із неба посіяв
І осипались мрій пелюстки.
Плаче в лузі калина червона,
Мов нещасна сирітка в сльоту.
Багряніють калинові грона,
Затаївши в собі гіркоту.
03.07.07.
"Багряніють калинові грона, затаївши в собі гіркоту".Прощавайте, улюблений, сонячний, ліричний і незабутній, пане Миколо!Плачу й ридаю і не можу повірити!Чому, чому від нас ідуть першими найкращі?
Розумію Вас бо і у самого такі настрої.
Якби ж вернулись роки молоді
Я б зустрічать пішов їх до околу,
Та тільки ні, не вернуться ніколи -
Бо тільки раз бувають у житті.
