Сум не можна в мовчанні втаїти.
І безвихідь не можна сховати.
І я можу повільно дотліти,
Як останні рядки дописати...
Я не знаю: навіщо нам спати
Із відкритими навстіж серцями?
Коли в вікна поставлені грати
Та й самі ми давно вже без тями.
Ніби начебто досить привітні.
Або,можна сказати,- веселі.
Закрутили нам голову літні
Переїжджі до нас каруселі...
Можна навіть сказати - відверті.
І вже зовсім безглуздя: що щирі.
А в душі ми насправді: обдерті,
Непостійні, інертні, зрадливі...
Можна навіть сказати-чутливі.
Або (навіть вже смішно): що чуйні.
А насправді- не досить дбайливі
Й не такі уже ми і розумні.
Можна навіть сказати - доступні.
Або ще посміюся: що дружні.
А насправді- лихі і підступні.
Не розчулять нас слізні калюжі...
Я поставлю вже крапку, нарешті,
Щоб, нарешті, усе роз\"яснити.
Чому ти підкоряєшся решті,
Коли МОЖЕШ ВСЕ САМ ЗРОЗУМІТИ?!
