А вчора ще билось серце…на повні груди…билось. Це ти його запустив, подарував крила, вдихнув надію, показав шлях... Ні, ти не говорив нічого, просто тримав за руку і дивився своїми блакитними очима так…, що хотілося жити, хотілося бачити ці очі кожної хвилини, кожної секунди, щомиті…Так, я можливо, збожеволіла, адже знаю тебе кілька днів…Але, виявляється, й таке буває – щоб покохати – достатньо однієї посмішки і щирого, справжнього погляду. Мені не прийшлося звикати до тебе, до твого голосу, твого запаху…це все, наче було знайоме і рідне давно…у іншому житті. Ти спитав у мене, як я жила раніше…, коли не було тебе… А я зніяковівши, верзла дурниці. А насправді, чекала ж на тебе все життя, яке тепер розділилось на дві нерівні половини. Одна сіра, велика – це життя до тебе, інша - прекрасного кольору – ти. Існувала якось, поки не зустріла тебе, але навряд зможу так після нашої зустрічі. Не йди з мого життя, благаю. І пробач, пробач, що не даю завойовувати себе… Не витримую потрібної дистанції, паузи…Тому, що ти вже це зробив, завоював мене з блискавичною швидкістю… просто посміхнувшись, тоді, коли ця посмішка була життєво необхідною. Я розумію, що не повинна говорити тобі про це зараз, але по-іншому просто не можу.
Ще вчора я була на сьомому небі… І ти зник. Зник так само швидко , як і з»явився… А мене, наче з тієї усієї висоти, чиясь велична, сильна рука – жбурнула на землю. І вперше, лежачи на землі, мені не хочеться плакати від нестерпного болю. Адже я щаслива, щаслива тому що кохаю. І нехай це не взаємно… Але ж кохання, воно не вимагає взаємності, вигоди, нагороди…Можна просто любити, і бути щасливим від того, що є кого любити. Що на цьому світі є людина, яка варта твого кохання. Я не буду давати тобі порожніх обіцянок, не зраджу, не заставлятиму ревнувати, не брехатиму. Якщо дозволиш – візьму тебе за руку, і покажу мій світ. Мій особистий світ. В якому було все – і радість, і страждання, розчарування, пристрасть, зрада, обман…було все…крім тебе. І можливо, увійшовши в цей світ – ти зробиш його кращим. Дуже хочеться в це вірити…І я в це вірю. Всім серцем. Як маленька дівчинка, якій пообіцяв святий Миколай здійснення найзаповітнішої мрії. І хоча й мій Миколай довго барився, забував про мене…Але я вірю, що цього разу буде все по-іншому. І ми будемо щасливі. Я знаю. Знаю, що лише твій погляд змушує мене ніяковіти, лише від твоїх рук – тілом пробігає струм, і лише твої солодкі поцілунки відносять у блакить небес. Ти вмієш слухати, і я з задоволення слухаю тебе. З тобою легко, спокійно…
Ти найкраще, що зі мною траплялось.
ID:
191617
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.05.2010 22:21:55
© дата внесення змiн: 24.05.2010 22:21:55
автор: Данна Есеннік
Вкажіть причину вашої скарги
|
