По вулицям іде, мов невидимка,
Розплавлюючи гравій під ногами,
Із книги бестіарію сторінка -
Потвора з всевидящими руками.
Волочиться червоно-жовте пір'я,
Зміїний хвіст вилизує бруківку…
Жахіття іклів кидає в безвір'я.
Та не лякайся. Вкороти їй віку.
В ній ще не народилася надія,
Чекання скип’ятилося у ній.
Так страшно: перепоєна довір'ям,
Серед людей шукає чистоти.
Телепається, мучиться. Їй очі
Вже не закрити краплями смоли,
По тілу проступили, мов пророчі
Стигмати нової доби…
Чужа байдужість з рук стікає. Маски -
Це місиво із шовку і вовків…
Чекає день за днем фінальної розв'язки,
Коли людей зразить їх власний гнів,
Аби тягтися караваном в небо,
Крізь довгий, тьмяний коридор...
Де їх прощення? Може… Вже не треба?
Там Янголи виходять із Потвор…
"Чужа байдужість з рук стікає. Маски -
Це місиво із шовку і вовків…
Чекає день за днем фінальної розв'язки,
Коли людей зразить їх власний гнів" сильно!але тепер з себе назовні виходити страшно.
Хельга Ластівка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00