Ти здатна сколихнути світ
Силою волі і таланту,
Маленька пташечка Едіт
З могутнім голосом атланта.
Горобчик з роду солов’я,
В твоїх піснях – душа Парижа,
І Єлисейськії поля,
І знатна Ейфелева вежа…
Ти не була взірцем культури,
Тебе манив і вабив гріх,
Та самобутністю натури
Ти надихала молодих.
Смілива, вперта і відверта
Запалювала зірку слави,
Долі обраниця і жертва
До сонця піднялась з канави.
Ти випила трагедій келих
І разом келих тріумфальний,
І найдрібніший щастя спалах
Наближував кінець фатальний.
Ти віддавала себе сцені,
Вона ж тебе не шкодувала –
Здоров’я, зачерпнувши в жменю,
Нещадно з тебе випивала.
Та навіть у останній пісні
Ти ні про що не жалкувала,
Долаючи хворобу злісну,
Себе ти людям дарувала.
Едіт-зоря злетіла в космос,
Піаф немає серед нас,
Та дивожний її голос
Звучить, перемагає час!
