* * *
Веди мене, моя любо́ве,
В безóдню зо́ряної мли,
У прірву зні́женої «зо́ни»,
В тендітних пальців ланцюги.
Веди в ночéвий вічний злoчин
Через катівню де́нних дум,
Пoпри тверезість в сяйві сонця,
Де п’яну волю обіймý.
Неха́й будé вона запéрта
У стінах чотирьох й сліпа,
Я бу́ду в «камері» відвертим,
Як божевільний на словá.
Павло Гай-Нижник24 листопада 1990 р.
Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.29.
Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Вид-во "Цифра-друк", 2009. - С.62.
