Сірим ранком, коли осінь переходила в зиму,
А по мутним шибам вікон стікали сльози дощу,
До мене у двері постукала дівчина, змучена і бліда,
З обличчям хворого ангела, у якого невиспані очі.
Вона подала мені тендітну і холодну руку.
Я не проганяла її, я хотіла знати хто вона?
Її, виявляється звали Депресія, гарне і дивне ім'я?
Я напоїла її блакитним вином із волошок,
Ми сиділи на кухні, а потім заходилится пекти торт,
Це мій кулінарний шедевр, смакота з мигдалю і шоколаду.
Він їй сподобався. Ми подружились.
Ми малювали яскраві акварелі про літо і згадували щасливі миті.
Потім ми протерли мутні шиби вікон хутерком сонячного зайчика.
Вона змучилась, прилягла, і я дала їй пігулку гормону щастя - серотоніну.
А потім ми грали у чотири руки на роялі. Що?
А... Вівальді "Літо". Аж хтось подзвонив їй на стільниковий,-
Вона сказала, що їй треба іти, в неї побачення.
Ми попрощались, я не запитала її номера телефону…
Заходите, составите компанию 
А ніхто не хоче. Дякую за прочитання
