Ні, не для себе
ти ростила
у серці ті лілії...
... Забутою, проклятою стежкою –
сліди криваві на камені...
Одягнена у чорну ризу жалю,
рясними маками увінчана
ідеш зі серпом (чи косою?)
між нарцисів -
багаті будуть жнива ...
Жінко з Ордену Скорботи -
oсь ти ідеш - вся в чорнім,
так повільно й так урочисто, покірно і гордо -
величність твою віддзеркалює чорне море -
на кручі високій виросла твоя одинока вежа -
блимає оком червоним
маяк серед розбурханих вод..
а там, внизу, пливуть чорні зграї чудовиськ,
китів, акул і срібних дельфінів,
з дна морського - з дна твого серця -
здіймаються і в´ються над головою
спіраллю дві величезні кобри -
вічний хтонічний знак -
- це твій КОД,
твоя святість,
твій першородний гріх -
твоя стигма - ген, спіраль ДНА...
На обличчі - штрихкоди зморшок,
по тілі - цілі кордони шрамів
і мапи синіх країн - синців..
Але ти все ідеш беззупинно угору -
забутою, проклятою стежкою,
ступнями кривавими ледь торкаючись
блакитної рясності льоду,
первоцвіту й барвінку -
ось квіти вже обплутують
зміями твої ноги,
ти здіймаєш зі себе воронячі крила ризи -
шкіра світлішає, молодшає,
сиві струмки волосся
струшують пилок зі срібла -
поливає їх сяйво хвилями світанкового золота,
втікають темні маски - тіні з твого обличчя,
зі серця твого проростають дві кобри,
метаморфозуючись на сонячнім світлі
у білі лілеї -
над головою твоєю
спалахує німб
з дванадцяти зір..
Архетипальна Жінко-
Жінко з Ордену Скорботи -
скільки пролила кривавих сліз?
Скільки синів поховала?
Скільки відібрано в ясир твоїх дочок?
Ти ж є всім -
хтонічним злим Демоном -
Відьмою у спaлахах згарищ
і водночас святою Любов´ю..
Жінко - приречена свята Наречена -
Великомyченице і Світла Діво -
все йдеш по кривавих слідах
до Того,
Хто увечері
Старого дня в останніх променях
на чолі з короною терновою
Вмирав в агонії...
--------------------------------
навіяно:
http://www.youtube.com/watch?v=slgl9AdomTE&feature=related
