Вже звичкою буденною для нас
В цей день - паради, квіти, добрі справи,
Промови урочисті про запас,
На честь солдатів-переможців - слава!
Замислись на хвилинку - ти живий
сьгодні не тому, що прагнеш жити -
Хтось інший, може навіть, прадід твій
Десь кров"ю забагрянив смужку жита.
В останню мить він землю обійняв,
Неначе неньку рідну, що чекала
додому сина... -
Аж здригнулася земля!
...В її обійми полегло чимало...
А ми - лише один єдиний день
І то, не зовсім так, як нам належить,
Слова подяки - серед теревень
про час важкий, про труднощі, про нежить...
І виступають сльози у дідів -
Колись - відважних воїнів епохи!
І погляди такі - що бракне слів
віддячити за їх життя хоч трохи...
Дві останні строфи - зробили вірш, і як він заграв! Навіть забулися прикрі вади: "полоску" - а треба смужку, неправильний наголос у слові "здригнулась" - тут наголошене "у". А взагалі-то хочу щиро привітати землячку з успіхом.
Дякую за коментар
На жаль, я не дуже володію українською, тому і стаються такі прикрощі...
Але прагнення є! Обіцяю поміркувати як можна виправити оті місця, на які Ви мені вказали, я вдячна за зауваження
Саме цього на сайті замало...
Не знаю, чи краще воно вийшло. Не вдалося мені змінити досконаліше, один рядок-таки трохи довший... Я правильно зрозуміла: треба щоб було здригнУлася?
Уйдет это поколение и всё забудется...
Станет просто страничкой истории, так же как предыдущие войны, революция...
По-настоящему больно только тем, кто пережил это сам, чьи родственники ощутили на себе боль утрат.
Дети сейчас знают о войне из компьютерных игр, в школе теперь об этом вспоминают раз в году...