По яскравості сонячній лугу
Від п"янкої духмяності трав
Я повільно, як входять у храм,
Входжу в ліс - у оселю до друга.
Заскрегоче сорока строкато,
Невдоволено дуб зарипить,
І зупиниться вітер на мить,
У зелених заплутавшись шатах.
Серед лісу сумує дорога
Без людей, без машин, без коліс...
І червоний маремух проліз
Просто сміх між життя лісового.
Виповзає потворне коріння,
Наче гріх із спустошених душ.
А між них заклопотаний вуж
Оглядає свої володіння.
Заблищить попереду болітце,
(Запах вічності - запах гниття...)
Скільки роздумів, скільки життя
В шелестінні пожовклого листя.
